• Шпаргалка з дисципліни екологія

     

    1. типова програма нормативної навчальної дисципліни «екологія» Тема Предмет, метод І завдання екології Бачинский Т. А. Социоэкология: Теоретические и практические аспекты ВСТУП Курс «Екологія» призначений для студентів 1-го і 2-го курсів підготовки бакалаврів усіх факультетів і всіх форм навчання в Київському національному економічному університеті. Він передбачає: засвоєння основних закономірностей взаємодії людини, суспільства і природи; ознайомлення з особливостями впливу антропогенних факторів на при­родне середовище; вивчення проблем, пов’язаних зі станом, охороною та раціональним використанням природних ресурсів; управління процесом природокористування. Метою курсу є набуття студентами знань із різноманітних проблем у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища, зокрема формування у студентів навичок аналізу і визначення економічної ефективності впровадження природоохоронних заходів та оцінки економічних збитків, що їх завдає народному господарству забруднення окремих компонентів природи. Значна увага має бути приділена регіональним особливостям впливу науково-технічного прогресу на природне середовище, засвоєнню специфіки економічного об´рунтування природоохоронних заходів з різних галузей народного господарства. Методологія вивчення дисципліни повинна виходити з принципу єдності комплексу еколого-економічних знань, який охоплює розвиток у студентів екологічної свідомості, впровадження екологічного мислення для вирішення наукових і практичних завдань народного господарства. Студенти мають навчитися узгоджувати основні розділи курсу з традиційними розділами політичної економії, розміщенням продуктивних сил, статистикою, ціноутворенням та іншими дисциплінами. Вивчення дисципліни «Екологія» є необхідною умовою фундаментальної підготовки економіста. 1. ТИПОВА ПРОГРАМА НОРМАТИВНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОЛОГІЯ» Тема 1. Предмет, метод і завдання екології Екологія як комплексна наука про навколишнє середовище та роль і становище живих організмів, насамперед людини як виду в екосфері планети. Предмет вивчення екології на час формування її як науки і наприкінці ХХ ст. Комплекс екологічних наук сьогодні. Методи дослідження: традиційні та нові, зокрема статистичні, балансові і т. д. Статистичний, балансовий, порівняльний, аерокосмічні, картографічні, еколого-економічного моделювання та ін. Тема 2. Наукові основи раціонального природокористування. Екосистеми та їхня структура Екосистеми як визначальне поняття в екології. Потоки енергії як речовини в екосистемах. Види екосистем. Специфіка впливу антропогенних факторів на екосистеми. Геосфера як найбільша екосистема планети. Вчення В. І. Вернадського про біосферу, ноосферу. Самовідновлювальні властивості біосфери та їхня обмеженість. Роль живої речовини в біосфері. Специфічні особливості ролі людини в біосфері. Поняття про природокористування. Етапи природокористування в Україні. Критерії ефективності природокористування. Концепції безплатності та невичерпності природних ресурсів, затратно-результатна концепція; її безпідставність. Диференційна рента як основний критерій економічної оцінки природних ресурсів. Специфіка нинішнього етапу природо­користування в Україні. Принципи раціонального природокористування. Тема 3. Розвиток продуктивних сил та антропогенний вплив на довкілля Зростання масштабів виробництва та його вплив на навколишнє середовище. Промисловий комплекс і проблеми раціонального природокористування. Галузі промисловості, які визначають за наявних технологій високий рівень забруднення. Екологічні проблеми теплової, атомної та гідроенергетики, чорної та кольорової металургії, видобувної, хімічної, нафто- і лісохімічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів. Особливості впливу агропромислового комплексу на навколишнє середовище. Екологічна оцінка окремих ланок АПК. Екологічні проблеми розвитку тваринницьких комплексів. Транспортна система як споживач палива, джерело шуму та забруднення навколишнього середовища. Проблема раціонального використання земельних ресурсів під транспортні споруди. Системи розселення як фактор антропогенного впливу на навколишнє середовище. Урбанізація. Розвиток міст і проблеми використання відходів. Тема 4. Еколого-економічні проблеми. Використання природних ресурсів Земельні ресурси України. Структура земельного фонду та його зміни. Основні види впливу людини на земельні ресурси. Екологічні проблеми надмірної розорюваності території, гідромеліорації земель та хімізації сільського господарства. Водні ресурси України. Запаси прісної води, їх розподіл територією України та економічна оцінка. Обсяги та структура споживання води в Україні. Проблеми раціонального використання водних ресурсів, проблеми малих річок в Україні та способи їх вирішення. Атмосфера та її структура. Джерела забруднення атмосфери двоокисом і оксидом вуглецю, двооксидами сірки та азоту. Біологічні ресурси України та проблеми раціонального їх використання. Рекреаційні ресурси та їх використання, специфіка їх господарського освоєння. Економічна оцінка природних ресурсів. Теоретичні основи економічної оцінки природних ресурсів. Зв’язок економічної оцінки природних ресурсів з їх обмеженістю, неоднаковим впливом ресурсів різної якості на місцеположення, на продуктивну силу праці, ефективність суспільного виробництва. Тема 5. Господарський механізм управління процесом природокористування та правове регулювання охорони навколишнього середовища Нинішній етап розвитку цивілізації та необхідність удосконалення управління процесом природокористування та охороною навколишнього середовища. Пріоритетність природоохоронних інтересів. Форми власності та особливості організації управління процесом природокористування. Подолання відомчого підходу і залишкового принципу у виділенні матеріальних і фінансових ресурсів, створення ефективного економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності. Управління природокористуванням як система моніторингу планування, планового й госпрозрахункового механізму. Організаційна структура управління природоохоронною сферою. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, його завдання і функції. Природоохоронні органи на місцях. Відповідальність і завдання інших органів влади у сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища. Роль громадськості й засобів масової інформації у природоохоронній діяльності. Громадські організації охорони природи. Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності. Об’єкти правової охорони природи (навколишнє середовище в цілому, природні ресурси, окремі природні об’єкти, природні комплекси). Законодавство України та інші нормативні акти з питань природокористування та охорони навколишнього середовища. Відповідальність за порушення природоохоронного законодавства. Тема 6. Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації Контроль та управління якістю атмосферного повітря, води, ´рунтів. Екологічний моніторинг і його види. Роль екологічної паспортизації під­приємств у визначенні їхнього впливу на навколишнє середовище і в контролі за дотриманням природоохоронних норм і правил у процесі господарської діяльності. Зміст і структура екологічного паспорта підприємств. Основи екологічного нормування. Нормування охорони атмосферного повітря. Регламентація якості навколишнього середовища через гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі викиди (ГДВ), тимча­сово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднювальних речовин у різних середовищах. Нормування споживання і відведення галузей народного господарства. Ліміти споживання і відведення води. Контроль за виконанням норм. Нормування паливно-енергетичних ресурсів. Система екологічної інформації. Статистика стану, охорони і раціонального використання надр, земельних, водних та інших ресурсів. Тема 7. Економічні методи управління, регулювання раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища Економічні методи як необхідна складова процесу раціоналізації природокористування, види методів і критерії їхньої ефективності. Економічна оцінка природних ресурсів як основа для визначення плати за ресурси. Форми платежу за ресурси: відшкодування затрат на відтворення природних ресурсів; рентні платежі за експлуатацію кращих природних джерел; штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів. Нормативи платежів за природні ресурси. Збитки від забруднення навколишнього середовища та врахування їх під час нарахування платежів за викиди забруднювальних речовин. Види збитків. Методи визначення економічних збитків. Економічні збитки від забруднення атмосфери, водних об’єктів, ´рунтів і методи їх визначення. Платежі за викиди забруднювальних речовин. Податки за забруднення компонентів навколишнього середовища. Штрафи за перевищення допустимих викидів та аварійні викиди. Плата за розміщення відходів. Інвестиційна політика в царині охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Фонд охорони природи: джерела накопичення та напрями використання. Тема 8. Економічна та соціальна ефективність Здійснення природоохоронних заходів Природоохоронні заходи та принципи їх економічного об´рунтування. Показники економічної ефективності природозахисних витрат. Чистий економічний ефект природоохоронних заходів. Визначення загальної економічної ефективності затрат на охорону навколишнього середовища. Економічна ефективність природозахисних затрат на попередження втрат чистої продукції внаслідок захворюваності, від скорочення виплат із фонду соціального страхування, від скорочення затрат на лікування тощо. Соціальна та економічна ефективність безвідходних і маловідходних технологій. Тема 9. Планування раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища Передпланові прогнозні розроблення. Довгострокові державні програми охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Принципи і методи планування. Збалансованість використання природних ресурсів. Територіальні схеми раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Основні етапи розроблення комплексних схем. Планування охорони водних ресурсів і показники планування. Охорона повітряного басейну. Планування охорони та раціонального використання лісових ресурсів. Розроблення плану з організації заповідників, природних парків, ботанічних садів. Планування відтворення рибних запасів. Охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів. Визначення потреб у природоохоронному устаткуванні та приладах контролю. Тема 10. Науково-технічний прогрес та економіка природокористування Науково-технічний прогрес та його вплив на використання природних ресурсів і стан навколишнього середовища. Можливість науково-тех­нічного прогресу у справі економії ресурсів і захисту середовища проживання людини. Методи охорони навколишнього середовища від шкідливих викидів. Еколого-економічні проблеми впровадження очисних споруд на підприємствах. Безвідходні технології як основний напрямок охорони навколишнього середовища від техногенного впливу. Основні напрями безвідходних виробництв: комплексне використання сировини, створення замкнених газо- та водооборотних систем, розроблення і впровадження принципово нових технологій та вдосконалення існуючих процесів і виробництв. Еколого-економічні проблеми використання біотехнологій. Ресурсозбереження — один із основних напрямів інтенсифікації виробництва. Проблеми зниження ресурсо-, водо-, матеріаломісткості та енергоємності виробництва. Енергозберігальні технології — важливий напрям науково-технічного прогресу. Нові види енергії. Тема 11. Екологічна експертиза та проблеми її організації Аналіз управління розвитком продуктивних сил України і можливість погодження економічних та екологічних інтересів суспільства. Концепція екологічної експертизи. Мета, завдання, засоби та організація екологічної експертизи. Екологічна експертиза проектів підприємств, проектів зміни природного середовища на регіональному рівні, екологічна експертиза технологій. Екологічна експертиза зовнішньої діяльності державних, кооперативних та інших підприємств, об’єднань і організацій. Досвід організації екологічної експертизи в інших країнах. Тема 12. Регіональні екологічні проблеми України Екологічні проблеми України, пов’язані з функціонуванням металургійного, хімічного, паливно-енергетичного та агропромислового комплексів. Екологічні зони аварії на Чорнобильській АЕС, промислового Придніпров’я, Донбасу, Криму, Північного Причорномор’я, Полісся і Карпат. Проблеми охорони та раціонального використання земельних і лісових ресурсів України. Проблема поліпшення водозабезпечення населення півдня України. Тема 13. Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони Екологічне виховання населення Організаційна структура управління раціональним природокористуванням та охоронного довкілля у США, Японії, Канаді. Екологічне регулювання в інших країнах: основні принципи й підходи. Законодавство про охорону навколишнього середовища. Структура державного управління природоохоронними програмами. Економічні важелі управління природокористуванням. Державне фінансування охорони навколишнього середовища. Проблеми використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів. Роль ресурсозбереження у вирішенні проблем природокористування США, Канади, Японії та інших країн. Міжнародне співробітництво в царині охорони навколишнього середовища. Зусилля, що спрямовуються в різних країнах на поліпшення екологічної ситуації. Міжнародні природоохоронні організації та асоціації. Екологічне виховання населення. 2. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ Тема 1. Предмет, метод і завдання екології 1.1. Методичні вказівки Під час вивчення цієї теми необхідно виходити з того, що екологія як наука виникла і сформувалася в системі біологічних наук. Німецький вчений Ернст Геккель 1866 р. визначив параметри цієї сфери знань і дав їй назву (вчення про середовище). «Під екологією ми розуміємо суму знань, — писав Е. Гек­кель, — які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем як органічним, так і неорганічним і, насамперед, –– її дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування»1. Відтоді екологія розвивалась як наука про місце проживання живих організмів, переважно популяції тварин. Як самостійна наука екологія сформувалася на початку ХХ ст. і впродовж довгого часу була частиною біології. Проте високі темпи зростання населення на земній кулі, бурхливий розвиток промисловості, транспорту, будівництва супроводжувалися дедалі більшими обсягами споживання природних ресурсів. Техногенний характер цивілізації західного типу з її потужним потенціалом засобів знищення всього живого на Землі, розвиток науково-технічного прогресу на підставі виключно матеріалістичної науки обумовив великі зміни в навколишньому середовищі під впливом діяльності людини (антропогенної діяльності). У багатьох країнах світу — Північної Америки, Західної Європи, Японії — загострилась екологічна ситуація, виникли регіони екологічної кризи, де якість середовища споживання не відповідала нормальним умовам функціонування живих організмів. У другій половині ХХ ст. виникла необхідність дослідження середовища проживання людини. А це, своєю чергою, обумовило «екологізацію» багатьох галузей сучасної науки. Питаннями охорони середовища проживання людини, раціонального природокористування нині активно переймаються такі науки, як географія, економіка, геологія, хімія, фізика, математика та ін. Справдилося передбачення В. І. Вернадського про те, що наші знання розвиватимуться не з наук, а з проблем. Нині екологія значно розширила предмет свого вивчення. Навіть більше, за малий відтинок часу, переважно з 60 — 70-х років ХХ ст., відбувся процес диверсифікації науки. За М. Ф. Реймерсом1 (див. рис. 1) екологія — це: 1) частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини (стосунки) організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його окреслив іще Е. Геккель; 2) дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня. Під ієрархією розуміють розташування елементів, регіонів, систем ступінчастим рядом. На кожному щаблі (або рівні) внаслідок взаємодії з навколишнім середовищем (енергією та речовиною) виникають характерні функціональні системи; 3) комплексна наука, яка досліджує середовище проживання живих істот, у тому числі й людини; 4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб’єкта чи об’єкта (здебільшого живого і за участю живого); 5) дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв’язки з екосистемами і розмір впливу на них. Н. Ф. Реймерс вирізняє загальну «велику» екологію (інакше — екологія глобальна, мегаекологія, панекологія) — такий науковий напрям, який досліджує сукупність природних і соціальних явищ і предметів, але в площині інтересів людини. Сюди насамперед входить учення про біосферу землі. Щодо розмірів об’єкта дослідження екологію поділяють на: • автоекологію, яка вивчає взаємодію окремого живого організму та його середовища; • популяційну екологію, чи демекологію, — предметом її вивчення є взаємодія популяції та її середовища; • синекологію, яка досліджує взаємодію біотичних (живих) сукупностей із середовищем. В останні роки як самостійна галузь науки сформувалася географічна, або ландшафтна, екологія. Через вплив людини на природу до географії увійшло й набуло поширення поняття «антропогенний ландшафт» — самостійні природні системи, структура яких відрізняється від природних завдяки діяльності людини. Це, приміром, кар’єри, що залишилися після відкритого добування корисних копалин; окультурений ландшафт — орна земля, культурні пасовища, сади, насаджений ліс, парк тощо; культурний ландшафт, де людська діяльність настільки змінила співвідношення предметів і явищ природи, що ландшафт набув нових, якісно інших особливостей, порівняно з попереднім, природним своїм станом. Прикладом може бути сучасний ландшафт населеного району. Соціальна екологія розглядає взаємовідносини в системі «суспільство — природа», вона вивчає взаємодії та взаємозв’язки людського суспільства з природним середовищем, розробляє наукові основи раціонального природокористування, які передбачають охорону природи та оптимізацію середовища проживання людини. Екологія людини досліджує загальні взаємовідносини біосфери (її підрозділів) і людини чи групи людей, вона криє в собі вчення про етноси. Екологія у своїх дослідженнях використовує широкий арсенал методів — як традиційних, так і нових. Серед них — статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів; балансовий метод, який дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; порівняльний метод — він передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими. В екології найчастіше порівнюють забруднені та екологічно чисті ділянки. Широко використовують порівняно прості методи математичної статистики, а саме: обробку варіаційних рядів з визначенням математичного очікування, дисперсії, середнього квадратичного відхилення, отримання інтенсивних та екстенсивних показників для порівняння тощо. В останні десятиріччя у вивченні екологічних проблем біосфери великого значення надають аерокосмічним методам дослідження. Нині в багатьох країнах створені й функціонують глобальні експериментальні системи вивчення природних ресурсів, до складу яких входять водний, наземний і ракетно-космічний комплекс збору інформації та наземний комплекс її приймання, обробки, збереження, поширення й використання. Специфіка використання космічних знімань і отримання з них нової інформації обумовлені їх оглядовістю, можливістю вивчення поверхні Землі на різних рівнях генералізації (узагальнення). Аерокосмічні методи дозволяють оцінити в динаміці всі процеси, що відбуваються в локальному, регіональному чи глобальному масштабах. Так, скажімо, саме космічне знімання 1975 р. зареєструвало пилосольові бурі, які несли отруйні для рослин хлориди з території, що зовсім недавно була морським дном. У 1986 р. космічне знімання, проведене японським супутником, зафіксувало поширення теренами Рис.1 Європи чорнобильських радіонуклідів починаючи від другого дня аварії. Нині в процесі дослідження виконуються синхронні вимірювання на семи рівнях: 1. Знімання з висоти 600 — 1000 км у масштабі 1 : 2 000 000 — 1 : 12 000 000 з метою оглядово-регіонального аналізу (використовуються збільшені знімки); 2. Знімання з висоти 250 –– 300 км з космічного корабля типу «Союз», «Мир», «Салют» у масштабі 1 : 200 000 — 1 : 2 000 000 з метою регіо­нальних комплексних робіт. 3. Космовізуальні спостереження з космічних кораблів із метою регіональних досліджень. 4. Знімання з висоти 10 –– 20 км у масштабі 1 : 50 000 — 1 : 200 000 з літака чи повітряної кулі з метою детальних комплексних робіт. 5. Знімання з висоти 2 –– 5 км у масштабі 1 : 200 — 1 : 25 000 з літака (дирижабля, дельтаплана) чи з гелікоптера з метою детальних комплексних робіт. 6. Аеровізуальні спостереження з літака чи з гелікоптера з метою оперативного детального аналізу. 7. Наземні (підземні) та водні (донні, підльодові) спостереження і вимірювання в контрольних точках, вибраних за матеріалами аерові­зуальних спостережень для детальних досліджень. Значну роль у дослідженні навколишнього середовища відіграє картографічний метод дослідження, який дозволяє застосувати географічну карту для опису, аналізу і пізнання явищ. Учені-картографи створили цілісні картографічні моделі, що характеризують окремі елементи навколишнього середовища та їх використання в процесі господарської діяльності, а також указують на заходи зі збереження та покращання продуктивності природних і антропогенних ландшафтів. Це, насамперед, дані про природні процеси і явища, які створюють передумови для можливого погіршення якості середовища (райони активної сейсмічності, сильно еродовані, засолені чи заболочені ´рунти тощо), про розміщення та основні властивості об’єктів господарської діяльності, які забруднюють ´рунти, воду чи повітря; дані про контроль за станом окремих компонентів середовища тощо. Географічні карти не обмежуються фіксацією розміщення явищ і виявленням закономірностей цього розміщення. Отримання нових знань і характеристик, висвітлення процесів розвитку, встановлення взаємозв’язків і прогнозів явищ — ось ті можливості, що відкривають картографічному методові найширші перспективи. Гострота екологічних проблем у розвитку біосфери в цілому і в окремих регіонах досягла меж, що вимагають системного підходу до них, усебічного та комплексного вивчення навколишнього середовища з використанням усього комплексу як традиційних, так і нових методів. Системний підхід дав змогу розв’язати низку завдань, які стоять перед екологією як комплексною наукою, зокрема розкрити цілісність екосистем різного ієрархічного рівня, прослідкувати і передбачити зміни у властивостях основних компонентів екосистем під впливом антропогенної діяльності, а також вирішити проблеми збереження самої людини як виду. Учені, які вивчають закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем, підкреслюють той факт, що з розвитком цивілізації на Землі зростає значення наукових напрямів, пов’язаних із космізацією знання. Біосфера — це ланцюг у складному процесі життя Всесвіту, а тому екологія в майбутньому може набути характеру науки про еволюцію життя на Землі, про можливості поліпшення якостей середовища проживання людини на Землі, про прискорення її еволюції. Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу окремих галузей народного господарства на навколишнє середовище засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування. 1.2. План семінарського заняття 1. Виникнення екології як самостійної науки. Хто був її засновником, яке коло проблем вивчалося екологією на початку ХХ ст.? 2. Що вплинуло на розвиток науки? Як змінювався предмет її вивчення? 3. Як формулюється предмет вивчення екології на нинішньому етапі? 4. Які підрозділи має комплекс екологічних наук сьогодні? 5. Якими методами користуються вчені у своїх дослідженнях? 1.3. Термінологічний словник Екологія глобальна — розділ екології, який вивчає екологічні проблеми Землі в цілому. Екологія динамічна — розділ екології, який досліджує основні сучасні закономірності взаємовідношення організмів та їхніх популяцій з природним середовищем. Екологія містобудівництва — вивчення процесів формування середовища проживання людини у зв’язку з розвитком міст і систем розселення, а також у зв’язку з можливими межами і наслідками змін, спричинених цими процесами. Внутрішнє середовище приміщень у це поняття не входить. Його вивчає особлива галузь науки — екістика. Екологія прикладна — розроблення норм використання природних ресурсів і середовища проживання, допустимих навантажень на них, форм управління екосистемами різного ієрархічного рівня. У ширшому тлумаченні вивчення механізмів руйнування біосфери людиною, способів попередження цих процесів і розроблення принципів раціонального використання природних ресурсів. Екологія промислова (інженерна) — дисципліна, що вивчає вплив промисловості (іноді всіх галузей народного господарства) — від окремих підприємств до техносфери — на природу і, навпаки, вплив умов природного середовища на функціонування підприємств та їхніх комплексів. Див.: Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. 1.4. Навчальні завдання 1. З’ясуйте предмет вивчення екології як науки, прослідкуйте його динаміку. 2. Ознайомтесь із комплексом екологічних наук на нинішньому етапі розвитку науки (рис. 1). 3. Користуючись текстом посібника, проаналізуйте специфіку методів дослідження екології. 1.5. Завдання для перевірки знань 1. Коли виникла екологія? Хто був її засновником? 2. Чому необхідно об´рунтувати нову сферу знань? 3. Що вивчала екологія спочатку? 4. Які зміни сталися на Землі у ХХ ст.? Як це вплинуло на предмет вивчення екології? 5. Чому екологія вважається міждисциплінарною наукою? 6. Який комплекс методів використовує нині екологія? 7. У чому полягає сутність аерокосмічних методів дослідження? Які можливості й переваги мають аерокосмічні методи дослідження? 8. Яку роль відіграють картографічні методи дослідження екологічних проблем? Література 1 — с. 3 — 12; 2 — с. 82 — 102, 293 — 326; 25 — с. 3 — 25; 29 — с. 592 — 597; 33 — с. 3 — 19; 37 — с. 3 — 24.


  • Commentaires

    Aucun commentaire pour le moment

    Suivre le flux RSS des commentaires


    Ajouter un commentaire

    Nom / Pseudo :

    E-mail (facultatif) :

    Site Web (facultatif) :

    Commentaire :